098 690 42 28 (пн-пт: з 9 до 18 г.)

 

- По благословению Высокопреосвященнейшего Боголепа,
архиепископа Александрийского и Светловодского -

ВЕЛИКОПОСНЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІЙШОГО БОГОЛЄПА, АРХІЄПИСКОПА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО І СВІТЛОВОДСЬКОГО ПАСТИРЯМ, ДИЯКОНАМ, ЧЕРНЕЦТВУ Й УСІМ БОГОЛЮБИВИМ ЧАДАМ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ

Милістю Божою розпочинаються ті благословенні дні, коли Церква звертає нашу увагу на найголовніше – спасіння наших душ! Церква посилено намагається розбудити в нас покаянне почуття. «Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче!» – такими словами ми просимо Спасителя про допомогу в тому, щоб дійсно відчути огиду до своїх «улюблених» гріхів і полюбити те, чим ми раніше нехтували. Щоб літати, потрібні крила, щоб наблизитись до Бога, необхідна сила чистої совісті та легкість звільненої від гріховного тягаря душі.

Колись преподобний Амвросій Оптинський на питання, скільки часу потрібно, аби Богу принести покаяння, відповів: «Для істинного покаяння не потрібні ані роки, ані місяці, а достатньо миті!» Миті рішучого повороту від гріховного, недбайливого, легковажного існування – до життя у Христі. На жаль, такому «повороту» перешкоджає відчуття, що ми не такі вже й грішні, що є інші, які набагато гірші за нас, і тому заклики покаятися відносяться саме до них. Такі християни, приходячи на сповідь, починають її заявою: «Особливих гріхів не маю…» Думаю, тут буде корисно пригадати розповідь про те, як до одного старця прийшли дві жінки на сповідь. Першу з них обтяжував один жахливий гріх, за що совість мучила її постійно, а в іншої не було ніякого тяжкого гріху, а лише «звичайні», людські. Старець, вислухавши їх, велів, аби вони пішли на город та принесли звідти каміння. Тій, у якої був один тяжкий гріх, він сказав: «Ти візьми найбільший камінь, який тільки зможеш підняти, і принеси до мене». А іншій сказав: «Ось тобі мішок. Назбирай дрібних камінців і принеси сюди». Коли вони обидві це виконали, старець сказав: «А тепер те, що ви принесли мені, віднесіть назад і покладіть на свої місця». Перша грішниця зробила це легко, а друга розгубилася і повернулася із повним мішком, тому що вона не могла згадати, який камінь звідки був узятий. Тоді старець і каже їй: «Дивись, у твоєї знайомої тяжкий гріх, але вона постійно про нього пам’ятає і весь час його оплакує, а покаянні сльози змивають будь-який гріх. Ти ж не можеш оплакувати свої гріхи, тому що навіть не пам’ятаєш їх; але ж тягар твого мішка не менше ваги великого каменя». 

Ось чому нам потрібно засвоїти, що всі наші «дрібні» гріхи, більшість з яких забуті, у своїй сукупності є страшним тягарем, який тягне нас до пекла, якщо тільки ми шляхом щирого покаяння не звільнимося від них. 

Коли ми з Божою допомогою усвідомимо всю тяжкість своїх гріхів, тоді ми станемо здатними зробити той рятівний поворот від гріховного життя до доброчесного. Нам стануть огидними наші гріховні звички, і виникне жага спілкування з Богом. Тоді й духовні наші очі побачать життя не віртуальне, а справжнє. Як ніколи актуальні пророчі слова для сучасної людини: «…загрубіло серце цього народу, і вухами своїми насилу чують, і очі свої закрили, і не побачать очі, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не звернуться, аби Я зцілив їх» (Іс.6:10). Господь попускає нам скорботи, посилає випробування на кам’яний ґрунт нашого серця, аби ми його зорали та зробили здатним для сприйняття благодаті Божої. 

Спаситель чекає, аби ми побачили в бідах навколо нас не випадковий збіг обставин, а наслідки відступу від Його заповідей. 

Хотів би також нагадати, що, згідно з «Апостольськими правилами», відлученню підлягають ті, хто Великий піст не тримають. Не постити в Страсну седмицю той самий гріх, як скуштувати щось перед Причастям, той самий, як не скуштувати Причастя… І даремно заперечують деякі: «Зараз ми і без цього голодуємо. Це той самий піст». Ні, убога їжа – це не піст. Це, найімовірніше, покарання за зневажання посту. Сучасне людство, яке пишається могутністю своєї цивілізації та багатством підкореної природи, не має шматку хлібу, аби наситити своє черево та задовольнити власні бажання. 

Починаючи піст, бійтеся гордості та зарозумілості, пам’ятайте, що гординя руйнується «благодатними ударами скорбот» по нашому самолюбству, саме тому Бог і допускає нам трішки випробувань. Терпляче долайте спокуси, знову і знову смиряючи себе. Піст – це такалюбов Бога до людини, яка спалює, та вогняна любов людини до Бога. За тілесним мудруванням піст – применшення, самообмеження, самоприниження; за небесною мудрістю – радість та блаженство у Святому Дусі. Піст – це очищення любові, свято віри, матерія надії.

Під час свого посту перевіряйте успіхи не свого фізичного стану (наскільки схудли), а свого духовного стану (наскільки більш смиренними стали). Не «видіння» і не відчуття «крил за спиною», а благодушне перенесення принижень, образ і несправедливостей від близьких та чужих – ось успіх посту та користь для душі! Зумійте розсудливо обміркувати та привести себе в тепле покаянне почуття. Якщо ви знайдете себе в дратівливості, підозрілості, осуді та образі, і при цьому в вас існуватиме прагнення повчати інших, викривати та докоряти – це сигнал величезної поразки вашої душі. Це біда! Ворог обманув вас – швидше до молитви, до самозвинувачення… Заспокойте себе: «Приведи до миру наше життя, Господи!», – і з усією суворістю до себе – поспішайте на сповідь. Не забувайте і чесноту євангельської простоти. Труднощі множаться, якщо ми себе вигороджуємо, якщо намагаємось виправдати себе,свою лінь, свавілля, осуд оточуючих.   

Пам’ятаємо, що піст – свобода від нашої природи, усіх почуттів, думок і прагнень, від усього, що приречене на загибель. Піст є ствердженням вічного життя! Піст нічого не забороняє, нічому не заважає, нікого не примушує. Піст не є втечею від тлінного світу, піст є прагненням до світу нетлінного. Піст мене самого (!), постування наді мною самим (!) є осередком посту та сутністю його виконання (прошу вас, возлюблені, замисліться над цими словами)!

Перемагаючи себе та сподіваючись на Бога, взявши благословення, почнемо Великий піст. Тільки Господнє передбачення знає, чи буде у кожного з нас час та можливість у майбутньому повторити цей подвиг. Покладемо на серце свій намір здійснити до пасхального завершення цей піст як, можливо, останній в нашому тимчасовому житті. Дай нам Господи для цього сил та примнож в нас віру, любов і терпіння. До жаху усвідомлюючи содомське розтління цього світу, вигукнемо, як перші учні, Слова: «Ей, прийди Господи!», – молитвами Пречистої Твоєї Матері і Святого Предтечі Твого Іоанна даруй нам грішним дух стриманості. Амінь. 

 

місто Олександрія, Великий Піст 2022 року 

​​смиренний + Боголєп, архієпископ

Олександрійський і Світловодський

 

 

ВЕЛИКОПОСТНОЕ ПОСЛАНИЕ ВЫСОКОПРЕОСВЯЩЕННЕЙШЕГО БОГОЛЕПА,АРХИЕПИСКОПА АЛЕКСАНДРИЙСКОГО И СВЕТЛОВОДСКОГО
ПАСТЫРЯМ, ДИАКОНАМ, МОНАШЕСТВУЮЩИМ И ВСЕМ БОГОЛЮБИВЫМ ЧАДАМ АЛЕКСАНДРИЙСКОЙ ЕПАРХИИ УПЦ

 

По милости Божией наступают те благословенные дни, когда Церковь обращает наше внимание к самому главному – спасению наших душ! Церковь усиленно старается пробудить в нас покаянное чувство. "Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче!" — такими словами мы просим Спасителя о помощи в том, чтобы действительно почувствовать омерзение к своим «любимым» грехам и полюбить то, чем раньше пренебрегали. Чтобы летать, нужны крылья, чтобы приблизиться к Богу, необходима сила чистой совести и легкость души, освобожденной от греховного бремени. 

Когда-то преподобный Амвросий Оптинский на вопрос, сколько времени нужно для того, чтобы Богу принести покаяние, ответил: "Для истинного покаяния не нужны ни годы, ни месяцы, а достаточно мгновения!"Мгновения решительного поворота от грешного, нерадивого, легкомысленного существования — к жизни во Христе. К сожалению, такому «повороту» препятствует ощущение, что мы не так уж и грешны, что есть другие, которые гораздо хуже нас, и поэтому призывы покаяться относятся именно к ним. Такие христиане, приходя на исповедь, начинают ее заявлением: "Особенных грехов не имею…" Думаю, полезно тут будет припомнить рассказ о том, как к одному старцу пришли две женщины на исповедь. Первую из них тяготил один ужасный грех, за что совесть мучила ее постоянно, а у другой не было никакого тяжкого греха, а лишь "обычные", человеческие. Старец, выслушав их, велел, чтобы они пошли на его огород и принесли оттуда камни. Той, у которой был один тяжкий грех, он сказал: "Ты возьми самый большой камень, какой только сможешь поднять и принеси ко мне". А другой сказал: "Вот тебе мешок. Набери мелких камней и принеси сюда". Когда они обе это исполнили, старец сказал: "А теперь то, что вы принесли мне, отнесите обратно и положите на прежние места". Первая грешница сделала это без труда, а другая растерялась и вернулась с полным мешком, потому что она не могла вспомнить, какой камень откуда взят. Вот тогда старец и говорит ей: "Смотри, у твоей знакомой тяжкий грех, но она постоянно о нем помнит и все время его оплакивает, а покаянные слезы смывают любой грех. Ты же не можешь оплакивать свои грехи, потому что даже и не помнишь их; а ведь тяжесть твоего мешка — не меньше тяжести большого камня".

Вот поэтому нам нужно уяснить, что все наши "мелкие" грехи, большинство из которых позабыты, в своей совокупности являются страшною тяжестью, которая тянет нас в преисподнюю, если только мы путем искреннего покаяния не освободимся от них.

Когда мы с Божией помощью осознаем всю тяжесть своих грехов, тогда мы станет способными сделать тот спасительный поворот от греховной жизни к добродетельной. Нам станут отвратительны наши греховные привычки, и возникнет жажда общения с Богом. Тогда и духовные наши глаза увидят жизнь не виртуальную, а настоящую. Как никогда актуальны пророческие слова для современного человечества:«...огрубело сердце народа сего, и ушами с трудом слышат, и очи свои сомкнули, да не узрят очи, и не услышат ушами и не уразумеют сердцем, и не обратятся, чтобы Я исцелил их» (Ис.6:10). Господь попускает нам скорби, изливает испытания на каменную почву нашего сердца, чтобы мы ее распахали и сделали способной для восприятия благодати Божией. Спаситель ждет, чтобы мы увидели в окружающих нас бедствиях не случайное стечение обстоятельств, а последствия отступления от Его заповедей.

Хотел бы также напомнить, что, согласно «Апостольским правилам», отлучению подлежат те, ктоВеликий пост не соблюдает. Не поститься в Страстную седмицу такой же грех, как вкусить пред Причастием, такой же, как не вкусить Причастия... И напрасно возражают некоторые: «Сейчас мы и без того голодаем. Это тот же пост». Нет, скудость пищи – не пост. Это скорее наказание за попрание поста. Современное человечество, гордое могуществом своей цивилизации и богатством покоренной природы, не имеет куска хлеба, чтобы насытить свое чрево и удовлетворить свои желания.

Начиная пост, бойтесь гордости и самомнения, помните, гордыня сокрушается «благодатными ударами скорбей» по нашему самолюбию, потому-то Бог и попускает нам немного испытаний. Терпеливо преодолевайте искушения, вновь и вновь смиряя себя. Пост – есть сжигающая любовь Бога к человеку и огненная любовь человека к Богу. По плотскому мудрованию пост – умаление, самоограничение, самоуничижение; по небесной же мудрости – радость и блаженство в Духе Святом. Пост есть очищение любви, праздник веры, вещество надежды.

Во время поста проверяйте успехи не своего физического состояния (насколько похудели), а своего духовного состояния (насколько присмирели). Не “видения” и не ощущение “крыльев за спиною”, а благодушное перенесение унижений, оскорблений и несправедливостей от близких и от чужих – вот успех поста и польза для души! Сумейте рассудительно размыслить и привести себя в теплое покаянное чувство. Если вы обнаружите себя в раздражительности, подозрительности, осуждении и обиде, и при этом в вас уживается стремление назидать других, обличать и укорять – это сигнал крупнейшего поражения вашей души. Это беда! Враг обманул вас – скорее к молитве, к самоукорению… Утихомирьте себя: “Умири нашу жизнь, Господи!”, – и со всею строгостью к себе – спешите на исповедь. Не забывайте и добродетель евангельской простоты. Сложности умножаются, когда мы себя выгораживаем, когда пытаемся оправдать себя, свою лень, своеволие, осуждение окружающих. 

Будем помнить, что пост есть свобода нашей природы, всех чувств, мыслей и стремлений, от всего, что обречено на гибель. Пост есть утверждение вечной жизни! Пост ничего не запрещает, ничему не мешает, никого не понуждает. Пост не есть убегание от тленного мира, пост есть устремление к нетленному миру. Пост меня самого (!), пощение мое надо мною же самим (!)есть средоточие поста и самое его исполнение (прошу вас, возлюбленные, вдумайтесь в эти слова)!

Побеждая себя и уповая на Бога, благословясь, начнем Великий пост. Только Господнее провидение знает, будет ли у каждого из нас время и возможность в будущем повторить этот подвиг. Положим же на сердце своем намерение совершить до пасхального конца этот пост как, возможно, последний в нашей временной жизни. Дай нам Господь для этого сил и умножь в нас веру, любовь и терпение. До ужаса познавая содомское растление этого мира, воскликнем, как первые ученики,Слова: «Ей, гряди Господи!», – молитвами Пречистой Твоей Матери и Святого Предтечи Твоего Иоанна даруй нам грешным дух воздержания. Аминь.

 

 

град Александрия, Великий Пост 2022 года                            

смиренный + Боголеп, архиепископ                  

                                                                                                 Александрийский и Светловодский

 


Подпишитесь на нас в Telegram

Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст інформації, яка міститься в архівних матеріалах сайту, і може не поділяти точку зору їх авторів. Відповідальність за інформацію несе сторона, що її надала.
Інтернет-видання "Єпархія" (C) 2013-2022. Сайт розроблений: В.Коваленко, А.Чумаченко, А.Беляєв. При використанні матеріалів сайту обов'язковою умовою є посилання на alexandria-eparhia.org.ua