Послання до Великого поста. 2023 рік

ВЕЛИКОПОСНЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОГО БОГОЛЄПА, МИТРОПОЛИТА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО ТА СВІТЛОВОДСЬКОГО

ПАСТИРЯМ, ДИЯКОНАМ, ЧЕРНЕЦТВУ ТА ВСІМ БОГОЛЮБИВИМ ЧАДАМ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ

Життя людини можна порівняти з книгою. Більшість людей дивиться на своє земне життя як на «головну історію», а на майбутнє життя (якщо тільки вони вірять в своє майбутнє життя) – як на «додаток». Дійснохристиянське ставлення цілковито інше. Наше теперішнє життя насправді не більше, ніж передмова, а майбутнє життя є «головною історією». Усвідомимо, що невеликий період нашого земного життя визначить наше посмертне вічне життя. 

Чудовими в цьому контексті є слова сирійського святого VII століття преподобного Ісаака Сиріна: «Підготуй серце своє до відходу. Якщо ти мудрий, очікуй його кожен день. Щодня кажи собі: “Ось той, хто прийшов за мною, вже біля дверей. Для чого перебувати в бездіяльності? Іду навіки. Повернутися вже не зможу”. З цією думкою відходь до сну щоночі та обмірковуй її цілий день. І коли прийде час відходу, зустрінь його з радістю та скажи: “Прийди з миром. Я знав, що ти прийдеш, і я нічого не забув з того, що може знадобитися на шляху”». Думаю, возлюблені мої, що час Великого Посту – це якраз та можливість, коли ми повинні навчитися бачити життя не таким, як ми звикли його сприймати. В цьому полягає суть великого розуміння.

Як же його знайти та засвоїти? Початок – покаяння. Без покаяння не може бути ані нового життя, ані спасіння, ані входження в Царство. Іоанн Хреститель і Господь наш ІісусХристос – обидва починають свою проповідь словами: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 3, 2; 4, 17). «Господь наш Іісус Христос, – говорить авва ІсаакСкитський, – заповідував нам перебувати в покаянні до останнього нашого дихання. Бо якби не було покаяння, ніхто би не врятувався». Також Ісаак Сирін вчить: «В кожну мить протягом двадцяти чотирьох годин доби ми маємо потребу в покаянні. Це життя дане вам для покаяння. Не марнуйте його на інше».

Зауважимо, що уявлення про покаяння як жаль про гріхи, почуття провини, відчуття гіркоти та жаху від того, що ми нанесли рани іншим і самим собі, є неповним. Покаяння або «зміна розуму» – не просто жаль про минуле, але фундаментальна трансформація нашої здатності дивитися на речі, новий погляд на самих себе, на інших та на Бога – «велике розуміння» за словами Пастиря Єрми. Покаяння  – це не обов’язково емоційна криза, не напад докорів сумління та жалю до себе, це перенесення центру нашого життя в Святу Трійцю. 

Зверніть увагу, що євангельській заповіді Христовій про покаяння передує вказівка на «велике світло», яке осяює тих, хто в темряві, і за нею слідує вказівка на наближення Царства. Покаяння через це є невпинний рух до світла; покаятися – значить не сумно сидіти в сутінках, але вітати схід Сонця правди. Покаятися – значить визнати, що Царство Небесне – посеред нас, уже діє в нас, і що, якщо тільки ми приймемо пришестя Царства, все навколо стане новим для нас.   

Преподобний Іоанн Ліствичник доповнює: «Покаяння є дочкою надії та відкиданням відчаю». Тобто покаяння не занепад духу, а напружене очікування. Це не значить, що ти опинився в глухому куті, а що ти знаходиш вихід! Це не ненависть до себе, а ствердження свого справжнього «я»,створеного за образом і подобою Божою! Каятися – значить дивитися не донизу на свої власні недоліки, а в гору – на любов Божу; не назад, дорікаючи собі, а вперед – з довірою та надією до свого Спасителя! І саме про це нагадує нам Церква, розпочинаючи Великий Піст.  

Пам’ятаймо, що наше покаяння повинно протягом життя оновлюватися, як вважав святитель Феофан Затворник: «Покаяння – це початок та наріжний камінь нашого нового життя у Христі; воно має бути не лише спочатку, а й упродовж нашого зростання в цьому житті, заглиблюватись у міру того, як ми вдосконалюємося». 

Крім того діє наступна закономірність: чим ближче людина до Бога, тим ясніше вона бачить свої гріхи; пам’ятаєте видіння пророка Ісаї: спочатку він бачить Господа на престолі та чує серафимів, які проголошують: «Свят, Свят, Свят». І лише після цього видіння він вигукує: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік що маю нечисті уста» (Іс. 6, 1).

Людина, яка кається – це той, хто визнає та приймає диво - прощення Богом гріхів! І оскільки вона сприймає це диво, минуле для неї більше не є нестерпним тягарем. У цьому сутність покаяння. 

Все це пишу до вас отці, брати та сестри з надією, що цим постом справжня природа покаяння стане для нас більш зрозумілою. Дуже сподіваюся, що благодать таїнства сповіді не лише загладить наші гріхи, але й передусім зцілить наші глибокі духовні рани та ту глибинну зіпсованість, яку неможливо цілком висловити словами, яка, як правило, вислизає від розумового усвідомлення та волі. Нехай сповідь навчає нас тому, що Бог в Своїй повноті є «надія ненадійних»! «Прикладемо до себе рятувальне врачевствопокаяння…, яке зцілює нас. Бо не ми приносимо його Йому, а Він посилає його на нас», – каже Златоуст.

Зцілення, яке ми переживаємо в таїнстві, є також особливою формою примирення. Покаяння означає повернення додому, вихід із ізоляції, возз’єднання із церковною сім’єю.

Можливо, цим постом хтось сподобиться і по благодаті, а не через емоційність, проллє сльозки, що оновлюють та очищають.  «Хто вдягся в блаженний, благодатний плач душі, як у шлюбний одяг, той пізнав духовний сміх душі», –стверджує Іоанн Ліствичник. І тоді печаль, яку ми переживаємо в цей час, є «радістотворною печаллю», яка  скасовує всяке засмучення. Як християни ми дійсно є свідками «великої радості», про яку говорить Євангеліє, але ми не повинні забувати слів: «бо прийде Хрестом радість всьому світу». Тобто, наше особисте перетворення може відбуватися тільки через самозречення, утримання та піст.  

У цьому посланні я навмисно уникаю констатації або аналізу актуальних подій, які відбуваються в нашому житті, мені хочеться хоча б на порозі Великого Посту говорити з вами про найголовніше. Хочеться не розгубити уваги і тверезого мислення, не прогнутися під мінливість світу, в якому ми живемо. Тому завершити своє спілкування з вами, дорогі моєму серцю брати та сестри, хотів би словамисвятителя Миколая Сербського. «О душе моя, прийде час, ти підеш від усіх, і тебе всі залишать. Друзі забудуть. Багатство тобі не знадобиться. Краса зів’яне, не стане сили, висохне тіло, і душа зануриться у морок. Хто простягне тобі руку в цій темряві та самотності? Тільки Христос Людинолюбець, якщо ти в своєму житті Його полюбила. Він виведе тебе з темряви до світла, із самотності на Небесний Собор. Думай про це день та ніч, прагни цього. І нехай допоможе тобі Христос, Цар любові. Амінь». 

Що можна додати до цих чудових слів… вочевидь лише одне – пробачте мене заради Христа та помоліться за мене грішного. 

місто Олександрія, Великий Піст 2023 року​

смиренний + Боголєп, митрополит 

Олександрійський та Світловодський