Пасхальне Послання 2022р.

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОГО БОГОЛЄПА,
АРХІЄПИСКОПА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО ТА СВІТЛОВОДСЬКОГО,
ПАСТИРЯМ, ДИЯКОНАМ, ЧЕРНЕЦТВУ Й УСІМ БОГОЛЮБИВИМ ЧАДАМ    
 ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ

Возлюблені у Господі пастирі, диякони, всечесні іноки таінокині, брати і сестри.      

Сердечно вітаю вас усіх:  

ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ!

Саме цим апостольським сповіщенням почалося Християнство! Про що це пасхальне привітання? Можна сказати – про «надію», але в сучасному світі це слово вицвіло, воно часто означає щось схоже на ілюзію.

Коли людина говорить: «Я сподіваюся влаштуватися на цю роботу», вона має на увазі, що зовсім у цьому не впевнена: воно, звісно, було б добре, проте особливо розраховувати на це не варто. Християнська надія – зовсім інша. Вона тверда та непохитна,як алмаз!

Якщо воскрес Христос, то і ми воскреснемо – це фундамент, на якому можна побудувати все наше життя, більш того, це єдина основа, все інше ілюзорно. Воскресіння Христове – це те, на що ми можемо покладатися повністю, беззастережно. Ми всі знаємо, що помремо. В молодості це знання зазвичай має несвідомий характер.В міру того як ми старіємо, починаємо відчувати наближення смерті. Ми знаємо, що у нас попереду, як і у всіх, кого ми любимо, – слабкість, хвороби та смерть. Ми йдемо тим самим шляхом, що й покоління, які пішли перед нами. Смерть завжди залишає відчуття обірваності. Людина жила, любила, страждала, сподівалася; потім вона померла, і тіло її погребли в землю. І це все? Ні, це не все! Вже багато століть проголошує Церква.  

Ми більше не замкнені в межах смерті. Жах, трагедія, абсурд людського існування переможені. Як сповіщає пророк: «Поглинутабуде смерть навіки, і обітре Господь Бог сльози з усіх обличь…» (Іс.25:8,9). Господь наш Іісус Христос предвічний Син Божий ставлюдиною – одним із нас, у всьому подібним нам, окрім гріха. Він прожив життя у досконалій праведності та слухняності Отцю і прийняв страшну смерть на Хресті, аби спокутувати наші гріхи. Він був мертвим, як всі мертві. Але «Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті, тому що їй неможливо було стримати Його» (Діян.2:24). Його воскресіння – свідчення того, що всі ми воскреснемо: «Бог воскресив Господа, воскресить і нас силою Своєю» (1Кор.6:14).

Саме тут, дорогі християни, нам потрібно поговорити про наше теперішнє, яке ставить дуже складні питання: війна, смерть, несправедливість… наше майбутнє. Де знайти чесні відповіді, як можливо прийняти все те, що ми з вами переживаємо? Чому Бог все це попустив? Ми бачимо торжество зла та гріха – і виглядає це як повний провал нашої віри та надії… Жах земного життя пізнав і Христос. Проповідь Його при усіх дивах, якими вона супроводжувалась, у більшості народу не була сприйнята. Люди зненавиділи Господа Іісуса та домоглися Його смерті; імперія, створена римським генієм закону та порядку, байдуже відправила на Хрест Невинного. Один учень зрадив Його на смерть, інший – тричі відрікся. Єдиний Безгрішний був відкинутий, оббреханий, засуджений, ображений, розтерзаний та вбитий грішниками. Але сам Господь, а потім і Його учні, бачать в усьому цьому не просто трагічний результат людської злоби та невіри, але здійснення відкритого в Письмі замислу Божого. Проте як цей замисел може включати в себе людські страждання? Сьогодні через війну на нашій землі гинуть ні в чому не винні люди, невже і це є частиною Божого замислу? НІ! Наближеною ілюстрацією відповіді на це питання може бути приклад, коли ми будуємо реабілітаційний центр, але при цьому ми зовсім не хочемо, щоб відбувалися події, які будуть приводити в цей центр пацієнтів. Ми передбачаємо, що можуть статися аварії, катастрофи і т.п., і тоді наш центр може багатьох врятувати. У світі постійно відбувається тьма огидних речей, яких Бог не хоче (!), як рятівники не хочуть аварій. Творець не є джерелом зла та страждань.

Слово Боже відкриває нам, що зло приречене на поразку. Злі проти своєї волі послужать здійсненню Божого замислу. Господь перемагає зло не тим, що не дає йому здійснитися, а тим, що спрямовує його до торжества добра. Бог через усе зло світу, яке відчув на собі Христос, рятує нас від гріха та смерті, які зі свого боку є результатом дії вільної волі людини, понівеченої гріхом. Бог знає, як обернути все зрештою до блага. Його неможливо застати зненацька чи збити з пантелику. Абсолютно всі події – зокрема найбільш жахливі та противні Його волі – будуть враховані в Його плані. Ми можемо опинитися в біді – і дуже важливо, аби у рятувальників був чіткий план, що робити. І одна з гарних новин Біблії – у Бога є план. Він знає, що робити. Ми віримо в остаточне торжество Бога – і тому повинні прийняти те, що з нами відбувається. Наша справа – виконувати Його волю ось в цей поточний момент нашого життя. Молитися та брати участь у житті Церкви та нашої Держави. Дбати про тих, кого Бог довірив нашому піклуванню: тих, хто втратив сьогодні дім, залишився один на один з бідою, втратив близьких або захищає нашу землю в окопах. Спробуємо довірити наше минуле Божому милосердю, а майбутнє – Божому Промислу. 

Йде війна. Ми, які її переживаємо вперше, підбадьоримось, з нами Бог! Нехай буде мирною наша совість, православні! Озброїмось молитвою та сподіванням на милосердя Боже. Матері та сестри, які зараз у скорботі, повірте, ваші загиблі у війні будуть жити у раю, тому що віддали своє життя по своїй любові до ближніх. Більше такої любові нічого немає, сказав Христос. Ридають сироти: дивіться, в їхньому житті залишився Небесний Отець. З цим Отцем ніхто ніколи не буде відчувати сирітство, без цього Отця всі ми бідні сироти. Громадянин, від якого держава просила лише сукню, віддав і сорочку. Той, хто дає все, що має, той дає більше за всіх.

Боже, не пригадай наших гріхів, дай нам терпіння та мужність, аби ми сьогодні показали своє повноліття у Твоїй справі. Ти, Отець всіх народів, пом’якш жахи війни, врятуй землю нашу. 

На жаль, ми бачимо, як війна отруює ненавистю, заражає нас своїм злом. Людина «випускає пар» та розширює радіус озлобленості на основі фактів злочинів, страждань, несправедливості, пояснює для себе, чому ненавидіти можна та потрібно. Але ненависть – це куля, яка застрягла у серці. Ненависть означає, що ворогові вдалося в тебе влучити та відібрати у тебе людяність, вбити не тіло, а душу, заразити тебе своїм злом. Важливо не дати ворогові перемогти нас своєю злобою – вона смертельно токсична. Важливо відвоювати не лише свою землю, але й свою душу. Не тому, що ненавидіти – погано, а тому, шо ненавидіти – шкідливо. Це питання турботи про себе та своїх близьких, свого душевного здоров’я. Показово, що найбільш шалені розпалювання ненависті звучать сьогодні не від солдат, у яких немає часу на пости в Facebook, а від тих, хто в тилу…

Впевнений, наша задача як християн – не множити ненависть, яка подовжує війну та множить смерть, а протистояти їй. Чим більше допустити злоби зараз, тим складніше та довше ми будемо випливати з неї потім. Ненависть – це трясовина. Ось чому важливо чинити опір їй сьогодні, тут і зараз підтримувати вогнище людяності. І це як раз те, з чим ми, пастирі та прихожани, – могли би допомогти людям, створюючи при храмах духовні «оазиси», де ближній міг би набратися сил та залишитися людиною, консолідуючи спільні зусилля разом переживати скорботи та будувати своє майбутнє, зберігати віру та стверджувати нашу Церкву. 

Бог рятує цей світ і нас самих в той час, як ми Йому часто тільки заважаємо. Часто ми схиляємось перед Богом в молитві, а потім встаємо з колін, і нас охоплює ремствування – чому все знову йде не за нашою волею? Ця лють доволі часто вдає з себе бажання протистояти злу, дати йому відсіч. Треба пам’ятати, що стандартний прийом, до якого вдається зло – це боротьба зі злом. Прийом примітивний, але дієвий: щоб зробити з людини гралищедля бісів, їй потрібно навіяти, що вона творить волю Божу. Перевірити свій стан просто – мир Святого Духа, адже він тільки в тому серці, яке не творить своєї волі. Бог приведе нас до спасіння, і ми побачимо, як Його замисел здійсниться, як Бог витре будь-яку сльозу, мертві воскреснуть, смертна тінь перетвориться в ясний ранок. Ми безсумнівно знаємо, що смерть – це не кінець! Сама смерть більше не є предметом туги та жаху, а завершення шляху, про який Апостол говорить: «Маю бажання померти та бути із Христом, тому що це незрівнянно краще» (Філ.1:23).

Бог створить Нове Небо та Нову Землю, ми з вами воскреснемо з мертвих в непідвладних тлінню та смерті тілах, сяючих, невимовно прекрасних, аби увійти в вічне та блаженне життя преображеної світобудови. Тоді ми побачимо, що в усіх подіях світової історії та в усіх подіях нашого життя створювалось та готувалося – промислом Божим, через терпіння і віру святих – дещо настільки дивовижно радісне, що ми не сміли й помислити. Усі невтішні скорботи обернуться вічною славою та вічною радістю. 

І проголошуючи «Христос воскрес!» серед ночі цього світу, ми кидаємо виклик усім тим силам страху та засмучення поза нами та всередині нас. Ми вирішуємо сподіватися на Його воскресіння: Він воскрес, Він дарував нам нове життя, щоб вже тут, на землі, ми жили цим новим життя в радісному очікуванні Його повернення. Нам тільки важливо триматися правильного шляху. Ми чітко бачимо в кінці дороги світло небесного Єрусалиму. Ми з миром приймаємо труднощі шляху – врешті-решт це все дуже ненадовго. 

                            ВОІСТИНУ ВОСКРЕСЕ ХРИСТОС!

Зі щирим побажанням усім нам в Царстві Божому святкувати вічну Пасху, 

смиренний +БОГОЛЄП, архієпископ Олександрійський і Світловодський.

ПАСХА ХРИСТОВА 2022р. місто Олександрія