Храм св.Дмитра Солунського

Церква Св.  великомученика Димитрія Солунського

Олександрійської єпархії Української православної церкви

села Світлопіль Олександрійського районуКіровоградської області

Церква села Світлопілля (саме так писалася назва у документах дореволюційного періоду, форма Світлопільвиникла в радянський час), за Довідником Херсонської єпархії 1906 року,  була побудована коштом полковника Сидора Трандафілова 1788 року. Вона була дерев’яною, з одним вівтарем – в ім’я святого великомученика ДимитріяСолунського. Крім самого села до парафії церкви входили сільця Мар’янівка, Кирилівка і Трибчине.

За іншим документом, будівництво церкви розпочато світлопільським поміщиком Трандафіловим 5 червня 1787 року, а 31 жовтня того ж року відбулося її освячення.

Сидор Трандафілов починав службу прапорщиком у 17-й  роті (шанець Дмитрівка) гусарського Хорвата полку; у конскрипції (відомості) 1761 року він вже поручик у тій же роті. У відомості 1775 року зазначено, що капітан 10-ї роти (шанець Сомбор, сусідній з Дмитрівкою) Чорного гусарського полку (колишнього гусарського Хорвата полку)Трандафілов 25 липня 1767 року отримав під слободу на 42 двори 1092 десятини землі; поручик тієї ж роти Трандафілов 25 червня 1773 року отримав під слободу на 24 двори 624 десятини землі. Вочевидь, мова йде про батька і сина. Відведення ж землі для поселення Світлого Поля (так у документі) датується 1776 роком. Можливо, вона виділялася іншій особі і пізніше перекуплена Трандафіловими. Судячи з прізвища, яке походить від грецького імені Трандафіл, що означає квітку троянди і розповсюджене серед балканських народів, вони були сербами або волохами. Більш вірогідна сербська версія, тому що в румунському варіанті остання літера  корінного слова л міняється на р (Тrandafir).

Збудовану своїм коштом церкву Сидір Трандафіловприсвятив святому великомученику ДимитріюСолунському. У ті часи була добра традиція освячення храмів в ім’я святих покровителів своїх батьків. Тому можна зробити припущення, що батька Сидора Трандафірова звали Дмитром. Якщо це так, то виникає цікавий збіг – військову службу він починав у Дмитрівському шанці. Серби називали Дмитрівку Митровицею на кшталт сербського міста Сремська Митровиця, вихідці з якого служили в гусарському полку Хорвата. А за однією з  версій житія святого Димитрія Солунського, його мученицька смерть пов’язана саме з цим містом, колишнім центром римської провінції Нижня Паннонія, який тоді мав назву Сирміум.

День освячення церкви (31 жовтня) майже збігається з днем пам’яті Димитрія Солунського за православною традицією (26 жовтня за старим стилем); незначне запізнення, можливо, мало об’єктивні причини.

Першими священиками церкви були: Стефан Подгорський (1787 – 1797 рр.), Григорій Березовський (1798 р,), Іоанн Небожевський (1799 р,), Михайло Павловський(1800 – 1812 рр.).

Найбільш відомий представник роду Трандафілових – син будівничого церкви, Михайло Сидорович Трандафілов, зазначений у багатьох військових довідниках. Службу він розпочав 1767 року, служив послідовно у Жовтому (до того, мабуть, у Чорному), Далматському гусарських, Олександрійському і Херсонському легко-кінних полках. 1774 року отримав чин секунд-майора, 1786 року – прем’єр-майора, 1795 року став підполковником і кавалером ордена св. Георгія 4-го класу за вислугою, після чого вийшов у відставку. За Описом Катеринославського намісництва 1787року село Світлопілля належало майорам Трандафіловим. Михайло Сидорович на той час був прем’єр-майором, другим міг бути його батько або  брат Лук’ян, про якого крім імені нічого знайти не вдалося.

У списку гусарського Хорвата полку 1761 року значиться ще один Трандафілов – Георгій, рядовий пандур3-ї роти Новомиргородського гарнізону. Можливо, родич, якщо не брат, Сидора Трандафілова. Якийсь Єгор (варіація імені Георгій) Трандафіров 14 березня 1819 року був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня – можливо, той самий Георгій, або його син. 9 грудня 1828 року такий же орден отримав Олександр Єгорович Трандафілов. З точки зору традиційності військових династій, можна зробити висновок, що ці кавалери – близькі родичі.

У відомості церков Катеринославської єпархії 1811 року зазначається: «В помещичьем госпожи подполковницы Трандофиловой в селе Светлополье церковь Димитриевскаядеревяная, ветхости ни в чем не имеется; в ней сосуды серебраные, вызолоченые, рызницею достаточная.

Прихожане – помещики: порутчик Филип Хилченко, корнет Здрохлев и помещичьи подданные. Ктитор – Григорий Уманец».

Цей запис свідчить про те, що на той час Михайла Сидоровича вже не було в живих і маєток перейшов його дружині. Одружений він був на доньці власника села Пантазіївки майора Олексія Івановича Пантазія, ЄфросініїОлексіївні. Пантазії були також сербського походження.

Поручик Филип Кирилович Хільченко і корнет Дмитро Павлович Здрохлєв (Здрохля) були сусідськими поміщиками – Хільченко з Кирилівки, Здрохля – з Дмитрівки (не плутати із селом Дмитрівкою). Гусарський корнет Здрохля, до того ще й був родичем Трандафілових – рідним племінником Єфросінії Олексіївни, сином її сестри Ольги і полковника Павла Здрохлі.

Уманці були корінними селянами Світлопілля, їх рід просліджується і на початку ХХ століття.

За свідченнями архієпископа Херсонського і Одеського Никанора про стан Херсонської єпархії у 1887 році, церква села Світлопілля була доволі підупала і потребувала заміни новою будівлею. 

За «Переліком пам’яток архітектури Кіровоградської області» кам’яна (мурована) будівля церкви була зведена1888 року.

1890 року при Димитріївській церкві було відкрите церковно-приходське опікування, головою якого обрали селянина Каленика Петриченка, а членами – селян Стефана Шандру, Авксентія Задесенця, Стефана Уманця, Гната Гончарова, Павла Гладиря, Семена Петриченка, Лук’яна Дорошенка та Максима Гоца. Той же Каленик Петриченко 1911 року був обраний церковним старостою (на перше триріччя).

Станом на 1902 рік парафія церкви обіймала 1173 осіб, які проживали у селі Світлопіллі та сільцях Єлисаветівці, Кирилівці та Трибчиному. Того ж року у селі рахується школа грамоти, завідуючим і законовчителем якої був приходський священик.

Станом на 1906 рік у парафії замість Єлисаветівкизначиться сільце Мар’янівка і загальна кількість парафіян нараховує 1163 особи.

Довідник Херсонської єпархії 1906 року не дає дані про цегляний храм, а повторює інформацію про дерев’яну церкву. Це можна пояснити або тим, що нові свідчення не були надані упоряднику, або тим, що дата у Переліку архітектурних пам’яток записана невірно і цегляну церкву побудували після 1906 року.

За відсутністю даних про те, чиїм коштом будувалося нове приміщення церкви, виникає бажання встановити, чи мали до цього нащадки засновника села і будівничого першого храму.

За даними Пестових, Михайло Сидорович і ЄфросініяОлексіївна Трандафілови мали єдину доньку Ульяну, яка вийшла заміж за майора (є дані, що 1831 року вже мав чин генерал-майора) Онуфрія Григоровича Лисаневича – учасника війни 1812 року і сина героя тієї ж війни генерал-лейтенанта Григорія Івановича Лисаневича.

Укладач Алфавітного вказівника особистих знайомих і друзів Семена Семеновича Пестова, його правнук дійсний статський радник Семен Григорович Пестов зазначив, що Ульяна Михайлівна мала двох дочок: Ульяну – заЛ. Л. Добровольським, та Марію – за І. А. Хорватом. Родовід Хорватів підтверджує шлюб Івана Антоновича Хорвата (сина Антона Самійловича, не плутати із сином засновника Нової Сербії Антоном Івановичем) з Марією Онуфріївною Лисаневич. Але серед жінок Добровольськихне вдалося знайти Ульяну Онуфріївну. Натомість булокілька Ульян Михайлівних.

1. Ульяна Михайлівна Добровольська – дочка Михайла Олексійовича Пантазія, сина засновника Пантазіївки. У шлюбі з Олексієм Кириловичем Добровольським, поручиком 4-го Українського полку, померлим до 1841 року.

2. Ульяна Михайлівна Добровольська – дружина штаб-ротмістра Леонтія Леонтійовича Добровольського. 1843 року у них народився син Василь, хрещеними батьками якого були капітан-лейтенант Михайло Якимович Генбачов і Олена Леонтіївна Любочинська. Імовірно, Ульяна Михайлівна – донька Михайла Якимовича (його дружину також звали Ульяною Михайлівною), Олена Леонтіївна – сестра Леонтія Леонтійовича.

3. Ульяна Михайлівна Добровольська – померла 1843 року і похована у селі Світлопіллі, там же похований полковник Лаврентій Леонтійович Добровольський, померлий 1851 року. Не важко здогадатися, що йдеться про подружжя.

Виходить, тільки третя Ульяна підходить Л. Л. Добровольському. Але чому вона Михайлівна, а не Онуфріївна? Виникає цікава версія цього випадку. Онуфрій Григорович Лисаневич помер рано – у віці 48 років 1831 року і був похований у селі Світлопіллі. Місце поховання підтверджує його споріднення з власниками села. Вдова ж могла вийти заміж вдруге, вже за Лаврентія Леонтійовича Добровольського, про що також свідчить поховання обох у тому ж селі. Тоді може ніякої Ульяни Онуфріївни і не було, а просто упорядник Алфавіту міг помилитись, знаючі, що у Світлопіллі майже в один період існували УльянаЛисаневич і Ульяна Добровольська. Але це тільки версія, яку може легко спростувати поява точної інформації.

У Списку сільських товариств Олександрійського повіту 1907 року село Світлопілля, воно ж Трандафілівка у дужках має уточнення – М. Л. Добровольського. Імовірно, це син Лаврентія і Ульяни Добровольських, названий, можливо, на честь діда Михайлом. Але відшукати документи, пов’язані з Михайлом Лаврентійовичем Добровольським поки що не вдалося. Натомість є достовірні свідчення про існування Михайла Леонтійовича Добровольського – мирового судді в Олександрійському повіті, колезького секретаря у 1869 році. Та цей Михайло, вочевидь, був сином Леонтія Леонтійовича, рідного брата Лаврентія Леонтійовича Добровольського, та іншої УльяниМихайлівни. І такий збіг ініціалів суттєво заплутає справу.

Свідчення про пожертвування, які вдалося знайти у Херсонських єпархіальних відомостях початку ХХ століття,дають можливість висвітлити не тільки звичайних благодійників церкви, а й припустити можливість їх причетності до будівництва нового приміщення храму.

Так 1913 року до Свято-Димитріївської церкви від міщанина Парамона Григораша надійшли 3000 рублів на два дзвони, і від купчихи Устинії  Коньової – 2500 рублів на спорудження іконостасу.

Наступного року до церкви надійшла пожертва від дворянки Олени Зайковської – церковне начиння на суму 1000 рублів.

Херсонський (за пропискою) міщанин Парамон Євстафійович Григораш був землевласником Світлопілля(964 десятини 985 сажнів землі станом на 1908 рік) і сумлінним прихожанином, хрещеним батьком дітей псаломщиків Олександра Левицького і Миколи Півнєва.

Устинія Василівна Коньова була дружиноюолександрійського купця 1-ї гільдії Миколи Івановича Коньова, який разом з іншими нащадками свого батька у Світлопільській волості володів (на 1894 р.) 621 десятиною землі (біля сільця Дмитрівки).

Але для нас найбільший інтерес становить дворянка Олена Зайковська. У Списку землевласників Олександрійського повіту 1908 року читаємо:

«Зайковская Елена Аркадьевна (пожизненно), жена ротмистра и дочь ея Эрдели Леонида Петровна. ОрловаяБалка Мошоринской волости – 35 десятин; СветлопольеСветлопольской волости – 553 десятины 1615 саженей. Итого 588 десятин 1615 саженей земли».

Шукаємо їх у попередніх списках, і у 1894 роцізнаходимо:

«Эрдели, вдова надворного советника, Елена Аркадьевна (пожизненно) и дочь ея Леонида Петровна. Орловая Балка Мошоринской волости и СветлопольеСветлопольской волости – 588 десятин 1615 саженей земли».

З цих записів можна зробити висновок, що Олена Аркадіївна Ерделі, овдовів, вийшла заміж за Зайковського. У метричній книзі Свято-Димитріївської церкви за 1887 рік вона – вдова надворного радника Ерделі. Пощастило знайти і Зайковського – ротмістра Кінбурнського драгунського полку, який у 1870-х – 1880-х роках стояв у Новогеоргіївську. Герой російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. (мав кілька бойових орденів) Микола ФедоровичЗайковський помер у чині підполковника1902 року і був похований у селі Світлопіллі. Олена Аркадіївна знову стала вдовою, а сімейний стан у Списку 1908 року був перенесений з попередніх і тому не відповідав дійсності.

Зв’язок знатного роду Ерделі зі Світлопіллямпідтверджується й іншими метричними записами: 1895 року тут була похована Софія – 7-річна донька старшого інженер-механіка флоту В’ячеслава Францовича Неймана (він був одружений на Ніні Петрівні Ерделі, тобто доньці Петра і Олени Ерделі); 1904 року Леоніда Петрівна Ерделі тут вінчалася з надвірним радником Іваном Васильовичем Булгаковим; 1907 року тут народилася донька Івана Васильовича і Леоніди Петрівни – Тамара, і хрещеною матір’ю  її була вдова генерал-майора Олександра Максимівна Ерделі.

Ким же був перший чоловік Олени Аркадіївни? Петро Петрович Ерделі був сином відставного капітан-лейтенанта Петра Петровича Ерделі і Анни Максимівни Патріної, у 1881 році – надвірний радник, член Єлисаветградського окружного суду. Хрещена мати його онуки Тамари була дружиною його дядька, генерала Феодосія Петровича Ерделі – поважного кіннотника, який багато років прослужив у кавалерійських і козацьких полках.

Загадкою залишається походження Олени Аркадіївни. Якби вона була у дівоцтві Добровольською, то все стало би на свої місця – зв’язок з першим будівничим Свято-Димитріївської церкви був би встановлений. Та, нажаль Аркадіїв серед Добровольських відповідного покоління знайти не вдалося. Прізвище Ерделі також зникло з числа прихожан церкви, але вдалося вияснити яким чином – їх маєток перейшов статському раднику Івану Васильовичу Булгакову, чоловіку Леоніди Петрівни, зятю Олену Аркадіївни і Петра Петровича Ерделі. Список землевласників Олександрійського повіту 1915 року саме за ним фіксує колишню власність  тещі і дружини.

Перегляд метричних книг церкви, наявних уДержавному архіві Кіровоградської області, виявив світлопільських священиків останнього перед революційними подіями періоду:

1876 р. – Іоанн Плошинський;

1886 – 1887 рр. – Димитрій Рябцев;

1887 – 1891 рр. – Феодор Венцель;

1891 – 1893 рр. – Константин Рибальченко;

1893 – 1901 рр. – Василій Іваницький;

1901 – 1902 рр. – Самуїл Лисенковський;

1902 – 1916 рр. – Діомид Топузов;

1917 р. – Гавриїл Луговенко.

Найбільш довгочасний і відомий з них – ДіомидПетрович Топузов: навчався в Одеської духовної семінарії, посвячений у сан священика 1902 року, тоді ж отримав призначення на місце у Свято-Димирівську церкву; у 1906 році йому було 31 рік, у родині дружина і четверо дітей, двоє з яких народилися у Світлопіллі, там же згодом народилося ще три доньки і син; крім основних обов’язків опікувався школою грамоти, де був завідувачем і законовчителем; 1916 року рішенням єпархіального начальства нагороджений набедреником.

У червні 1917 року церковним старостою Свято-Димитрівської церкви було обрано Євстафія Плясуна (на перше триріччя).

Це останні діячі храму, свідчення про яких вдалося відшукати.

За інформацією жителів села, зафіксованою у Державному архіві Кіровоградської області, церкву закрили 1928 року і пристосували під колгоспний склад для комбікормів.

Власність і балансова належність храму закріплена за Єпархією Української православної церкви, що зазначено у «Переліку пам’яток містобудування, архітектури місцевого значення в Кіровоградській області», затвердженому розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 7 серпня 1997 р. № 261-р.

04. 08. 2016. ​​​​​​​​К. В. Шляховий

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

Адресъ-Календарь. Общая роспись начальствующихъ и прочихъ должностныхъ лицъ по всемъ Управлениямъ въРоссийской Империи на 1876 годъ. Часть І. Власти и места центральнаго управления и ведомства ихъ. – Санктпетербургъ. ВъТипографии Правительствующаго Сената. 1876. – 716 с. + Алфавит 106 с. – С. 606.

Алфавитный указатель личныхъ знакомыхъ и друзей Семена Семеновича Пестова, о которыхъ онъ упоминаетъ въ запискахъсвоихъ съ 1786 по 1827 г. – Александрия: Типография Ф. Х. Райхельсона, 1915. – 130 с. – С. 25, 63, 81-83,  111, 115.

Алфавитъ дачамъ Генеральнаго межеванія Александрійскагоуезда Херсонской губерніи. (Приложеніе къ Статистико-экономическому обзору Александрійскаго уезда за 1897 годъ. – Статистическое Отделеніе Александрійской Земской Управы. – Александрія. Типографія Ф. Х. Райхельсона. 1898.

Бобринецкаго уезда селенія Максимовки Арсеніевской церкви Книга брачныхъ обысковъ. – 21.01.1841. – ДАКО, Ф. 124, арх. № 5, арк. 14.

Бобринецкаго уезда селенія Максимовки Арсеніевской церкви Метрическая книга на 1851 год. Часть І. – Ф. 124. – Оп. 1. – Арх. № 3. – 99 арк. – Арк. 67.

Ведомость отданных от бывших генерал губернаторов, губернаторов и губернских канцелярий под население помещикам Новороссийской губернии землях, полагая на каждую мужеска и женска душу по тридцети десятин, сообразно постановлению о раздаче тех земель, дабы потому и помещики могли иметь на взятых ими дачах собственное хозяйство, коим землям прошли положенные льготные годы и платятся поземельные в казну деньги и на коих состоят поселенные села и деревни, и в них по последней 795 года ревизии записанные, равно и сверх оной причисленные люди. – ДАХО, ф. 14, оп. 1, спр. 51, арк. 157-161 і зв. – Витяг. – Виписка та упорядкування  А. В. Пивовара. – №№ 387-388.

Ведомость учинена в канцелярии Новороссийской губерниисколько с начала учреждения оной губернии по 775 год в которых полках и округах кому именно под слободы государственные,помещичьи, хутора, мельницы, под лес, сады и протчие разведения на сколько дворов числом десятин и когда именно отвод зделан,считая ото дня отводу заселению трех летней срок прошол или будет и сколько до платежа льготы положено, ото дня отводу оной сроки прошли или будут и за коликое время по 775 год поземельных денег, полагая с отводов под государственные слободы по пяти копеек, под мелницы партикулярные по пяти ж копеек, а владельческие слободы и под мельницы вполы, з заводов же партикулярных по три копейки, с помещичьих то ж против того вполы з десятины взыскать следует, значит на обороте генваря "..."дня "1775" году. – РДАДА. – Ф. 16. – Оп. 1. – Д. 796. – Ч. 3. – Арк. 138-169. – Витяг. – Виписка та упорядкування  А. В. Пивовара. – Арк. 153 зв., 154 зв.

Витяг з поіменних відомостей Гусарського Хорватового полку про чисельний склад ротних шанців на початок 1757 року. – РГАДА, ф. 248, оп. 40, спр. 3086, арк.109 (назва), 111-218. Витяг. – Виписка та упорядкування А. В. Пивовара. – 5 с. – С. 4.

Историко-хронологическое описаніе церквей ЕпархіиХерсонской и Таврической. Составилъ Гавріилъ А. Х. и Т., ныне Т. и К. – Одесса: Въ Городской Типографіи, 48. – 72 с. – С. 23.

Історія міст і сіл Української СРСР. Кіровоградська область. – К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1972. – С. 644.

Коншкрипція (РГАДА, ф. 248, оп. 41,  д. 3344, арк. 16-114). – Виписка та упорядкування А. В. Пивовара. – 76 с. – С. 13, 53.

Метрическая книга, Данная от Настоятеля Корпусного собора, Военнаго Города Елисаветграда в Корпусной Успенский Собор, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших. 19-го генваря 1842 года – 1843-й год. – Настоятель Собора Благочинный Протоиерей Феодосий Бершацкий. – ДАКО. – Ф. 160. – Оп. 1. – Арх. № 10. – Мужская графа, № 10.

Священникъ Василій Никифоровъ. Очерки Александрійскагоуезда Херсонской губерніи (Окончаніе) // Прибавленія къХерсонскимъ епархіальнымъ ведомостямъ. № 20. 1878. 15 Октября. – Одесса, 1878. – С. 611.

Описи Степової  України  XVIII – початку XIX століття. – Джерела з історії Південної України. – Том 10. – Запоріжжя: Запорізьке наукове товариство ім. Я.Новицького – Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України – Запорізьке відділення Східного інституту українознавства ім. Ковальских, 2009. – С. 269. – № 32.

Памятная книжка для духовенства Херсонской епархіи. Составилъ Священникъ Феодоръ Миляновскій. – Одесса: Типографія Е. И. Фесенко, 1902. – С. 41.

Перелік пам’яток містобудування, архітектури місцевого значення в Кіровоградській області. Додаток 2 до розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 7 серпня 1997 р. № 261-р (у редакції розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 7 серпня 1997 р. № 261-р). – 11 с. – С. 10.

Река Времен. Книга четвертая. Русский Провинциальный Некрополь. Картотека Н.П.Чулкова из собрания Государственного Литературного музея. – М.: Эллис Лак – Река Времен, 1996. – 416 с. – С. 106, 107, 243.

Свято-Димитрівська церква с. Світлопіль Олександрійського повіту Херсонської губернії (Олександрійський район). – ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І.

Склад та характеристика православних церков Херсонської губернії за формулярними відомостями 1815 року з обліковими даними про час заснування у приходах, підпорядкованих духовним правлінням Катеринославської єпархії (ДАОО, ф. 37, оп. 4, спр. 34 і 35). – Виписка та упорядкування А. В. Пивовара. – 23 с. – С. 18.

Списокъ Генераламъ, Штабъ и Оберъ-Офицерамъ Корпусовъ: Корабельныхъ Инженеровъ, Инженеръ-Механиковъ и ИнженеровъМорской строительной части. Часть V. Исправлено по 2 Января. – С.-Петербургъ: Типографія Морскаго Министерства, 1902. – 434 с. – С. 92.

Списокъ землевладельцевъ Александрійскаго уезда. (Составленъ по окладнымъ книгамъ на 1891 годъ, съ изменениями, произшедшими въ составе землевладельцевъ по 20 Марта 1891 года). Приложеніе къ Отчету Александрійск. Уездн. Земск. Управы за 1890 годъ. – Александрія: Типографія Ф. Х. Райхельсона, 1891. – 42 с. – ДАКО. – Інв. № 1254. – С. 18, 41.

Списокъ землевладельцевъ Александрійскаго уезда на 1894 годъ. Приложеніе къ Статистическому Отчету АлександрійскойЗемской Управы за 1893 годъ. – Александрія: Типографія Ф. Х. Райхельсона, 1894. – 88 с. – ДАКО. – Інв. № 776. – С. 58, 82.

Списокъ землевладельцевъ Александрійскаго уезда на 1908 годъ. Годъ восемнадцатый. – Александрія: Типографія Ф. Х. Райхельсона, 1908. – 144 с. – ДАКО. – Інв. № 1256. – С. 26, 127 – 128.

Списокъ землевладельцевъ Александрійскаго уезда на 1915 годъ. Годъ двадцать пятый. – Александрія: Типографія Ф. Х. Райхельсона, 1915. – 254 с. – ДАКО. – Інв. № 768. – С. 17.

Списокъ Кавалерамъ Императорскихъ Россійскихъ орденовъвсехъ наименованій на лето отъ Рождества Христова 1828. Часть ІІ. – Санктпетербургъ, въ Типографіи Ивана Глазунова 1829. – 388 с. – С. 271, 384.

Списокъ Ротмистрамъ Армейской Кавалеріи по старшинству. Составленъ по 1-е Мая 1894 г. – С.-Петербургъ. Военная Типографія (въ зданіи Главнаго Штаба. 1894. – 132 с. – С. 39.

Списокъ сельскихъ обществъ Александрійскаго уезда. Изданіе второе. Приложеніе къ Статистическому Отчету АлександрійскойЗемской Управы за 1907 годъ. – Александрія: Типографія Ф. Х. Райхельсона, 1908. – С. 54-55.

Справочная Книга Херсонской Епархіи. Изданіе ХерсонскойКонсисторіи. – Одесса:Типографія Е.И.Фесенко, 1906. – 736 с. – С. 306-307.

Фонд Херсонської духовної консисторії: відомості про метричні записи 1780-1812 років / Авт.-упор.: А. В. Пивовар, М. М. Ковтун. – К.: Академперіодика, 2008. – 312 с. – С. 31, 50, 58, 80, 99, 155, 253.

Херсонскія Епархиальныя Ведомости. 1888. Годъдвадцатьдевятый. № 16. 15 Августа. – Одесса: «Славянская Типографія» Н. Хрисогелос, 1888. – С. 2, 9.

Херсонскія Епархіальныя Ведомости.1890. Годъ тридцятьпервый. № 19. 1 Октября. – Одесса: «Славянская типографія» Е. Хрисогелос, 1890. – С. 380-381.

Херсонскія Епархіальныя Ведомости.1911. Годъ пятьдесят второй. № 24. 15 Декабря. – Одесса: Типографія ЕпархіальнагоДома, 1911. – С. 523.

Херсонскія Епархіальныя Ведомости.1914. Годъ пятьдесят пятый. № 4. 15 Февраля. – Одесса: Типографія Епархіальнаго Дома, 1914. – С. 38.

Херсонскія Епархіальныя Ведомости.1914. Годъ пятьдесят пятый. № 11. 1 Іюня. – Одесса: Типографія Епархіальнаго Дома, 1914. – С. 132.

Херсонскія Епархіальныя Ведомости.1917. Годъ пятьдесят восьмой. № 15 – 16. 1 – 15  Августа. – Одесса: ТипографіяЕпархіальнаго Дома, 1917. – С. 202.

Чабанов В., Решетов С., Линниченко М. Дворянский род Эрдели в Херсонской губернии и других губерниях России… Фрагмент статьи-исследования. – http://rodovoyegnezdo.narod.ru/Kherson/Erdely.html

Ястребов В. Н. Дополнение к родословной Хорватов // Труды VI археологического съезда. – Одесса, 1889. – Т. IV. – С. 87-90.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 1. 1876 р. – 21 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 2. 1886 – 1889 р. – 121 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 3. 1890 р. – 49 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 4. 1891 – 1894 рр. – 130 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 5. 1895 – 1898 рр. – 132 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 6. 1899 – 1901 рр. – 56 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 7. 1902 р. – 29 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 8. 1903 – 1906 рр. – 127 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 9. 1907 – 1909 рр. – 104 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 10. 1910 – 1914 рр. – 154 арк.

ДАКО. – Ф. 670. – Оп. І. – Арх. № 11. 1915 – 1918 рр. – 82 арк.